Кожен з нас має потребу проявлятися в цьому світі, виходити до людей, щоб виявити себе та упевнитися в тому, що я є, я нормальний, ми схожі та різні одночасно. Необхідність довіряти, спиратися на інших, шукати шляхи до контакту, контактувати - пронизує нас все життя.
Знайти шлях до свого серця, ризикнути зустрітися з серцем іншої людини, крізь захисні стіни, які вибудовували роками, яких набуваємо кожного дня зараз, коли війна, коли ми живемо кожен день і кожну хвилину в ситуації невизначеності, ризикуючи жити крізь страхи, жах та бессилля.
Пізнання себе - це великий шлях довжиною в життя. Воно неможливе наодинці. Пізнавати себе можна у контакті з іншою людиною, у колі групи, в підтримуючому середовищі.. Ми вибудовуємо свою реальність поруч з іншими людьми, виявляючи себе, проявляючись, ризикуючи бути такими, як ми є, ризикуючи дотикатися серцем. Надійні психічні та фізичні кордони нам необхідні, щоб відчувати безпеку. Як зробити їх також автентичними та гнучкими? Як насмілитися зустрітися? Як довіритися собі, як довіряти світу, іншим людям? Як вибудовувати відносини, з яких не хочеться бігти, а в яких хочеться жити й розвиватися. Бути поруч та надихатися. Наближатися та віддалятися, так як відчуваєш за необхідне для себе, так як обираєш.
Як обирати серцем? Як спиратися на свої тілесні реакції та почуття? Як привчитися відпочивати та розслаблятися, знаходити час для себе?
Як знаходити ресурси там, де й не сподівалися?